Нещодавно на шаховій Олімпіаді українська жіноча збірна виборола бронзові нагороди , а чоловіча – посіла шосте місце із понад півтори сотні команд країн планети .

А були часи , що наша жіноча команда та Руслан Пономарьов були чемпіонами світу .

Витоки цих та інших здобутків у найінтелектуальнішій грі – в її активному культивуванні у XX столітті .
Кіровоградщина теж внесла не останню лепту в історію та сучасний розвиток шахових змагань .

У сім’ї моїх молодих батьків , які переселилися до села Павлівка Кремгесівського ( Світловодського ) району ще не було своїх меблів , а вже була велика шахова дошка .

Тато Іван ховав її від мене в соломі , на якій ми спали на горищі , щоб я , малюк , не порозкидав фігури , як улюблені цяцьки .

Пройшов десяток років і в імпровізованому вуличному шаховому клубі “ у діда Миколи ” , для якого він віддав веранду , я , обкурюваний “ Севером ” , “ Прибоем ” , “ Памиром ” чи й самосадом його завсідників-дядьків , обігравав їх “ на висадку ” ( по черзі ) .

У Будинку культури проводився чемпіонат села , у школі – учнівський .

У сусідньому Світловодську в спорудженому палаці спорту заводу чистих металів ( фактично – міському ) передбачили кімнату для шахових змагань ( у т . ч . й чемпіонату Кіровоградщини ) , влітку “ бліц ” - турніри проходили і в парку Т . Шевченка .

А міський Будинок культури відводився для шахово-шашкового фестивалів , в яких брали участь команди різних вікових груп усіх 10-и шкіл одночасно .

Потім голова журі , він же заступник голови міськвиконкому , вручав на сцені палацу призи і грамоти юним переможцям .

Стародавня гра активно культивувалася й в інших містах і селах ( мій дядько Віктор у звичайній Степанівці на Устинівці став кандидатом у майстри спорту ) .

Відомими були здобутки олександрійців .

У Кіровограді діяли шахові клуби “ Дебют ” на вул .
Гагаріна ( його керівник Комісаров сказав якось дівчині , яка зайшла подивитись на турнір сильної половини : “ Обирайте чоловіка з шахістів : у клубі завжди буде у тверезій компанії , отже не витратить дарма грошей та ще й може принести додому виграний приз ” ) , “ Біла тура ” неподалік Критого ринку ( його керівник Дубівка провів через усі кризові перипетії і зберіг до сьогодення ) , у парку ім .
В . Леніна ( у зимовій кімнаті паралельно з грою протоплювали грубку , а влітку – на відкритій веранді ) та ін .

Більшість із них з часом закрилися .

Для шахістів сьогодні надає місце і бібліотека Д . Чижевського .

А от шахово-шашкового клубу в центрі міста , де могли б зібратися кіровоградські спортсмени й любителі , дорослі й діти , завітати й гості , на свіжому повітрі за столиком , щоб довести , що ж сильніше : кінь чи слон , атака чи захист , математика розрахунку чи імпровізація комбінацій , не було .

Та сьогодні в Ковалівському парку з’явився сучасний аналог старого доброго шахово-шашкового клубу .

Що особливо важливо в наш час хімічнозамінникових речей – він постає з екологічно чистого матеріалу ( деревини ) .

Можливо , його відкриття дасть імпульс для виховання нашого майбутнього чемпіона України ?