Годі й уявити , яка це була б людина , що вийшла б із зосередження на ділянці радіусом у кілька метрів .

У неї б розпрямилися плечі , глибше задихали б груди , вона гордо підняла б голову .

Світ увійшов би в неї своєю величезністю , витіснивши її вузький маленький світ .

А заодно і принизливий страх .

Але , можливо , я викладаю надто плутано ?

Найімовірніше , ті , хто читатиме це , образяться або й обуряться : це що , скажуть вони , ми всі якісь забиті налякані істоти , чи як ?

Чого хоче від нас цей розумник ?

Я нічого не хочу , тільки викласти свою думку , яка не повинна померти разом зі мною .

Обмеженість нашого щоденного життя — не тільки благо : ми самі , яких ми так любимо і поважаємо , стаємо від цього обмеженими .

Що ж тут поганого , можуть запитати ?

Так , обмеженість — це визначеність , яка нас і тримає .

Але я висловлю божевільну думку : тримати людину може і необмеженість , отже — невизначеність .

Нею людина може дихати , упиватися .

Але боюся , що мене небагато хто зрозуміє .

Якщо є обмеженість , отже , має бути і необмеженість .

Якщо є певність , значить , мусить бути і непевність .

Де вони ?

Що вони ?

Б . Наш світ залежний

З обмеженості неминуче випливає залежність .

Щоби зробити людину залежною , потрібно зробити її обмеженою , а останнє досягається звуженням простору життя ( у будь-який спосіб ) .

Причому звуження повинно бути від початку , щоби принаймні першу половину свого життя людина провела в обмеженому просторі , тоді вона сформується за певним типом і надалі буде триматися за свою вузькість .

Ступінь залежності прямо пропорційний ступеню людської обмеженості .

Чим обмеженіша людина , тим легше ЇЇ зробити залежною .

Пояснюється це просто : обмеженість пов’язана з локальним місцем : по-перше , зв’язок із одним місцем легко робить людину підконтрольною , її можна взяти на облік ; а по-друге , живучи в обмеженому колі , людина починає , як то кажуть , жити обмеженим колом .

Іншими словами , вона прив’язується до всього , що є в цьому колі , до всякої дрібниці .

Звідси і її спорідненість « із усім близьким » .

Але тим самим людина легко стає вразливою !

Досить силам , які володіють її близьким , тобто обмеженим , простором , прямо або побічно пригрозити втратою останнього ( або частини його ) , як людина починає панікувати .

Психологія тут проста : якщо я все життя живу на цьому клаптику і з ним зрісся , то я не можу внутрішньо не тремтіти перед тим , кому цей клаптик належить , хто має або може мати над ним владу .

Хто я тоді такий , який співвідніс себе з тим , чим , по суті , я не є ?

У тому й перевага необмеженості , всесвітності , що там немає співвіднесення себе ( принаймні , такого цілковитого ) з яким-небудь « цим і тільки цим » ареалом життя .

І тому немає важеля влади надлюдиною .